ВЕРЕСЕНЬ. Сини Матері-Осені трохи молодші від синів Баби-Зими - дідів із сивими бородами. Вересень - найстарший з братів, від нього по-осінньому вже повіває сумом і пахне яблуками. Коли він приходить з посохом до своєї матері, то падає з дерев листя і вітер жене його по сухій, пожовклій траві. Кажуть тоді люди: «Настав вересневий час - прийшло сім погод до нас». Саме з Вереснем приходить і його дорога Матінка — Золота Осінь зі своїми ранковими туманами. Однак сонечко на небі ще м'яке і приємне. Вересень - наймальовничіший з братів Ясен-Місяця. Він розмальовує свої дні блакиттю неба та спалахами осіннього різнобарв'я. Але чарівна пора падолисту ще попереду. А поки Місяць запалює рожево-бузковими кольорами своє найулюбленіше зело - верес, бо вересень - місяць цвітіння вересу. Під час Бабиного літа буває так тепло, як навесні, тому називають його ще маїк. А сам Вересень називали хмурень, руєн, сівень... На рівнодення (22 вересня) приходить він до людей з жовтим листям, відлітаючими журавлями та павутинками Бабиного Літа.
Люди проводжають птахів до вирію, моляться, щоби ті передали звістку предкам від живих родичів. Справляють свое свято пасічники: скоро й "Божій мусі" пора на відпочинок. Першою відправляє до вирію місяць Вересень зозулю, бо в неї ключі від вирію. Усе ближче й ближче до зими. Щасливий Вересень у своїй любові до людей. Бо в його світлі Дажбожому - вогонь душі хлібороба. Любить він людей працьовитих, і своїм спокоєм після спекотного літа заспокоює людину після тяжкої праці. Доцвітають останні квіти, залягають у зимову сплячку звірі, настають холодні дні з дощами. Не за горами вже брат-Жовтень. То він принесе рум'янець для своєї чарівної матері.
Немає коментарів:
Дописати коментар