МАЛАНКА (Меланка, Миланка) - вечір напередодні Нового року. Меланка-Вода приходить на Щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні торжества та справити гостини які в народі так і називають гостини Маланки. Колядники (маланкарі) тоді співають:
Наша Меланка малесенька,
Як конопелька, тонесенька.
В ополонці ложки-тарілки мила,
Шовковий фартух замочила.
За давньою традицією, новорічні обходи маланкарів і різдвяних колядників, відбувалися після заходу Сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила. Раніше ходили від хати до хати, не обминаючи жодного господаря; нині провідують переважно тих, хто має дочку "на порі". На Буковині під вікнами виконують новорічну пісню про Маланочку-Подністряночку - молоду господиню, яка в одних варіантах випасала качурів або коней, в інших — шовки пряла. у третіх - біль білила тощо. Поряд із Маланкою часто згадується і Василь: він виступає то в ролі дбайливого господаря, який оре ниву й сіє, то в іпостасі ритуальної квітки - "Черчика-Васильчика". 3агалом маланкова коляда очевидно, належить до культових пісень-поздоровлень давнього походження. На Буковині співають:
Батьки дівчини вважають почесним для себе прийняти й пригостити "Маланку". Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями жартівливими сценками.
Одного разу, коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому на Щедрий вечір ще святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народним звичаєм, на Меланку (Миланку) готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили "дриглю", щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатими столами, бо то є продовження Щедрого вечора з усіма його добрими богами і душами предків.
За давньою традицією, новорічні обходи маланкарів і різдвяних колядників, відбувалися після заходу Сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила. Раніше ходили від хати до хати, не обминаючи жодного господаря; нині провідують переважно тих, хто має дочку "на порі". На Буковині під вікнами виконують новорічну пісню про Маланочку-Подністряночку - молоду господиню, яка в одних варіантах випасала качурів або коней, в інших — шовки пряла. у третіх - біль білила тощо. Поряд із Маланкою часто згадується і Василь: він виступає то в ролі дбайливого господаря, який оре ниву й сіє, то в іпостасі ритуальної квітки - "Черчика-Васильчика". 3агалом маланкова коляда очевидно, належить до культових пісень-поздоровлень давнього походження. На Буковині співають:
Маланочка світом ходить
Тай з дороги людей зводить,
Тай й з дороги християнства
Навертає до поганства...
Батьки дівчини вважають почесним для себе прийняти й пригостити "Маланку". Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями жартівливими сценками.
У театралізованому дійстві одна з головних ролей належить хлопцеві, перебраному "Маланкою". На ньому традиційний жіночий костюм. Типові елементи цього строю: рясно вишита (іноді бісером) сорочка, горботка, підпоясана баєрком. кептар або кожух, велика хустка з френзями чи старосвітська біла перемітка, на грудях коралі й дукачі. "Маланка" обов"язково підводить брови і румянить щоки. У неї в руках різні атрибути "бабського діла" - кужіль, веретено, віник, горнятко з розведеною глиною, лялька, квіти.
Відповідно до ритуального сценарію костюмований хлопець кумедно пародіює звичайні жіночі заняття. «Маланка» робить усе навпаки: сміття підмітає від середини хати під стіл; прибираючи ліжко, розкидає подушки і перевертає ковдру; мастить глиною лави, а мокрою ганчіркою обмиває піч.
«Карнавальні безчинства» здійснювали, як: правило, «некрасиві маски». Вони могли, наприклад, заплутати й обірвати нитки на кроснах. Це було своєрідне покарання господині за те, що вона порушила давній звичай, за яким на великі свята треба було виносити з хати усі знаряддя ткацького ремесла. Об'єктом збиткування, як і на весіллі, часто була піч. Під час візитів «маланкарі» могли щось розбити, розлити, розкидати і навіть украсти. Якщо господарі були скупі на обдарування - вони розплiтали тин, розкидали дрова, знімали ворота, обмащyвали дьогтем або кізяком хату тощо. Жадібні господині могли кинути в комин собаку, а пихатій дівчині заводили в дім цапа, попередньо напоївши його горілкою.
Закінчивши ритуальний обхід, перебрані вранці йшли на роздоріжжя палити « Діда», або «Дідvха», — снопи соломи, що стояли на покуті від Святого вечора до Нового року. Спочатку «Маланка», а потім й інші ряджені перестрибували через багаття. Це мало захистити їх «від уроків», очистити від спілкування з нечистою силою.
За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона така мила й чарівна:
Ой красна-рясна в лузі калина,
А ще красніша дівка Миланка.
По світлоньці ходить, як сонечко сходить,
На поріг ступає, як золото сяє.
А ще красніша дівка Миланка.
По світлоньці ходить, як сонечко сходить,
На поріг ступає, як золото сяє.
Парубки стояли — шапки поскидали:
— Ой чи ти царівна, чи ти королівна?
— Ой я не царівна і не королівна.
Я батькова дочка - дівка Миланочка.
Немає коментарів:
Дописати коментар