КОЛЯДА

КОЛЯДА - 1) бог, який розпочинає Коло Свароже, тобто новий господарський рік; 2)стародавній обряд уславлення богів піснями (колядування) та винагорода за нього; 3) богиня-мати молодого Божича-Сонця.

    Славлячи молодого Божича, бог торжества світла, бог перемоги добра над злом приходить у кожну оселю на Свят-вечір.
    Коляда - велике свято Різдва (народження) молодого Божича-Сонця - відзначається в час, коли зимове Сонце повертає на літо, а день починає прибувати. 24 грудня ванували також батька всіх богів - Сварога. Обряд колядування досить простий: колядники ходять від хати до хати, співають замовлення і побажання всіляких гараздів кожному дому і збирають пожертви у загальний "міх", які потім усією ватагою споживають.
    Фольклор зберіг цікаві архаїчні описи зимового новорічного обряду, пов"язаного з божеством Коляди:

За горою крутою,

 За рікою бистрою

Стоять ліса дрімучі,

В тих лісах вогні горять,

Кругом вогнів люди стоять,

Люди стоять, колядують.

                Ой, Коляда, Коляда!

          Ти буває, Коляда,

               Напередодні Різдва.

    В іншій колядці, записаній О. Афанасьєвим, співається:

Їхала Коляда

В мальованому возочку,

На вороному конику!

Заїхала до Василя у двір.

Василь, Василь! Подаруй Коляду.

   "Їхала Коляда" - це Сонце, поворот якого радісно святкують люди. Цей виїзд предки вшановували символічним обрядом, про який згадують Судебник 1627 р. і царська грамота 1648р.: на святі Коляди вони "одягали на себе машкари і одежу скоморошу і поміж себе бісівську кобилу водили". На Поділлі під Новий рік на честь богині Коляди також водили по дворах коня, прикрашеного пучками сухих квітів і вівса. А в Синописі 1647р. згадується, що на святі Коляди вшановували "Тура-сатану". Це говорить про те, що на святі Коляди тісно пов'язане з культом громовика (Перуна). У Галичині на святі Коляди ходили з чучелом вовка, зупинялись перед хатами і виголошували колядки, а також бігали селом з вовчою шкурою (вовк вважається охоронцем від злих духів). Учасники цих обрядодійств наряджались биками, баранами, козлами, ведмедями, собаками і вовками, а також відьмою і чортом. Найчастіше використовувалось вивернуті кожухи і довга борода із льону. Той, хто уявлявся чортом, натягував на себе щось волохате, обличчя намазував сажею, до голови прикріплював роги, а в зуби брав гаряче вугілля.

    З поворотом Сонця на літо в давнину народилася думка, що мертві води (скуті льодом ріки та озера, снігові хмари) перетворюються у живі, які приносять землі оновлення і силу родючості. Тому на святі Коляди було прийнято здійснювати релігійне обмивання. Цей обряд у християнську епоху був перенесений, за твердженням О. Афанасьєва, на день церковного водосвяття (Водохрещу).

    Проти обряду Коляди в кінці ХVI ст. особливо завзято виступав український проповідник Іван Вишенський: "Коляди з міст та з сіл ученням виженіть, не хоче-бо Христос, щоб при його Різдві диявольські коляди мали місце, але хай їх у прірву занесе".

    Про свято Коляди згадує Густинський літопис (1670р.): "Коляда, йому ж свято препогане буває 24-го. І хоча благодать Христовим Різдвом осіяє нас і ідолів губить, але й досі в па"мяті божевільних диявол живе: на честь цього біса збираються простолюдини напередодні Різдва Христового і співають пісень, в яких і про Різдво Христове згадують, але перед усім біса Коляду величають". Етнографічне святкування Коляди пов'язане в загалі з зимовими Святами

(25 грудня - 6 січня), але і в церковному календарі, і в народному відчувається слід більш частого його святкування: на Великдень (Паску) і 1 березня.

     Відомий дослідник народної творчості "віщун-гуцул" Ю. Федькович так писав про Коляду: "Божество наших праотец було світле Сонечко. Звали його Лад, і святкували єму каждого року три великі праздники. Перший праздник святкували тогди, коли сонечко заченало змагати ея в силу і вдень рости, то єст при кінці місяця Декемврія, і звали той праздник "Ко-Ладу", с чого походить слово Коляда. І святкували той праздник дуже весело і торжественно, світили світло, укривали стів, клали на стів убрані колачі, мід і солодку кутю з маком, на покутю ставили убраний сніп пшениці, робили годи, гостилися, а жреці (священики бога Лада) ходили з легінями (парубками) і з образом дикої кози хата від хати, співаючи пісень Ко-Ладу, котрі то пісні і на нас перейшли і котрим ми поважати повинні, бл так роблять усі чесні народи, аби свою старовіччинну не забути"

        Цикл різдвяно-новорічних обходів завершувала колективна трапеза молоді, що відбувалася звичайно ввечері на Водохрещу. Цей звичай у різних місцевостях відомий піл назвами "розщедрування", "розмеланки", "коляду пити", "розколяда", "латки", "ардан" тощо. До наших днів він побутує на Прикарпатті та Буковині. Для святкової вечірки парубки винаймали велику хату й запрошували музик. На оплату йшли кошти, зібрані піл час колядування й щедрування (маланкування). На ці кошти купували горілку, пиво й необхідні продукти.

         Після утвердження християнства свято на честь Коляди було приурочене до Різдва Ісуса Христа. У піснях-колядка Господь означає Сонце, Пречиста Діва Марія заступила стародавню Ладу, а св. Петро - Перуна.