КОЗАК-МАМАЙ

КОЗАК-МАМАЙ - легендарний герой-захисник. Дослідники вважають, що це половецько-татарське ім'я походить від ідолів на вершинах курганів, яких в давнину називали мамаями.
     Козак Мамай - своєрідне втілення українського характеру, образ волелюбності, стійкості та невмирущості народу. Протягом століть, од нападників усяких одбиваючись, плекав він одвічну мрію: не воювати, не гарбити, не ярмити нікого, а в себе в дома риштувати, мурувати, будувати. Козак Мамай - мандрівний запорожець, вояка і гультяй, жартун і філософ, бандурист і співак, бабій і заразом чернець, простодушний і мудрий чаклун, безстрашний лукавець, що його і в ступі товкачем не влучиш, - справжній народний герой, котрого чи не споконвіку знають між людьми на Вкраїні.

     А прославили Козака  простолюдні художники. Обабіч славного Дніпра, по старезних козацьких та селянських хатах - на кленових та дубових  полотнищах дверей, на кахляних грубах, на мальованих олійними фарбами полотнах, навіть на липових колодах вуликів частенько можно було бачити різномаїті парсуни Мамая, тисячі відмін його поличчя з новими раз по раз подробицями пригод, з новими, щораз підписами, які вільно трактували діяння і вдачу героя, тисячі сюжетів, що підносили славу Козака. Його портретний канон - лубки, а то й картини - нерідко прикрашали не тільки хати селян і садиби старшин, а й палаци панів. На передньому плані зображували сидячого "по-турецьки" вусатого, з чубом-оселедцем і сережкою козака при зброї, з сулією-пляшкою і люлькою. На задньому плані, під деревом або курганом малювали коня, іноді й інші, мен значущі символи: ворона, собаку, вбитого або підстерігаючого козака турчина. Ці портрети нагадували ікони (при чому не стільки християнські, скільки буддійські), що відбивало намагання людей канонізувати  свого улюбленого героя.