Весілля

   ВЕСІЛЛЯ - свято побрання (заручин); являє собою цикл обрядів, що йдуть один за одним. Наприклад у гуцулів таких обрядів 22. Весілля від давна справляли гучно й весело, зміцними напоями та народними (сороміцькими) піснями. У пору весняного рівнодення і літнього сонцестояння, в час пробудження і запліднення землі люди і самі відчувають потяг до кохання, створення сім"ї та продовження роду.
Тоді відбувалося більшість шлюбів, а весілля в основному справляли восени. У давнину тільки виконання  шлюбних обрядів давало право на шлюбне співжиття. Віночок сплетений у весняно-літню, якимдівчина чаклувала на Купала, втрачав свою силу; на весіллі його знімали та розплітали молодій косу. Після весілля дівчина вже не могла йти вхоровод.

   Весільні обряди досить численні. Знайомство молодої пари, що приводило до шлюбу, розпочиналося заздалегідь. Парубки та дівчата кожного села, які досягли шлюбного віку, утворювали щось на кшталт товариства з отаманом та отаманкою на чолі, з відповідними внесками. Молодь улаштовувала вечірні збори: влітку на вулиці, взимку - похід колядників із "зіркою" та досвідки та вечорниці - з осені до весни,  На цих зборах молодбь танцювала, співала, частувалася а на кінець приносили до хати достатню кількість соломи, після чого зговоренні пари лягали смпати, як гадають одні, зовсім безгрішно, а надумку інших - не завжди й без гріха. Вибирали собі пару цілком довільно. Такі збори були місцем ближчого знайомства між молоддю, що й приводило до шлюбу. Коли питання між молодими було вирішене, наречений звертався до своїх батьків з проханням заслати сватів (тому і "сватьба") до батьків нареченої. Цей обряд називається сватанням. У сватизапрошують двох літніх та поважних господарів, і принаймі один із них має бути родичем нареченого. Часторазом зі сватами чи старостами йде наречений зі своїм дружком. Дружко - найближчий товариш молодого. Цим закінчується перший акт весільних обрядів; другий - заручини.

   Заручини відбуваються дуже урочисто, за присутності всіх родичів молодого та молодої. Все це супроводжується ритуальними піснями. Після благословення молодих хлібом дружко або староста з боку молодої, найчастіше її дядько, пропонує молодим узятися за кінці рушника, сам береться за його середину і веде таким способом молодих на псад, цебто  на найпочесніше місце в хаті - покуття. В обряді заручин жіночий "персонал" називають свахами або свашками. Напередодні весілля, найчастіше в суботу в ранці, вхаті молодої починають приготовляти гільце. Обряд вінчання завжди відбувається рано в неділю. Перед ним розплітають молодій косу, а мати пов"язує їй на голово білу намітку або білу хустку, що є ознакою молодиці. Потім молода просить благословення у батьків та у своїх родичів, кланяючись кожному в ноги, цілуючи їм руки й ноги та тричі цілуючись з ними у губи. В давнинувсе це дійство проводилось без церковного обряду, біля криниці.

   Весілля - це третя, остаточна, частина обрядового циклу. Молодий, уже мажючи титул князя набирає собі "дружину" Парубки, які товаришують йому на весіллі, - це бояри, дружко - старший боярин, якому до шапки пришивають "квітку" з барвінку та червоної стрічки. Потім роздають такі самі квітки і всії дружині: світилкам (дівчатам, які беруть участь у поїзді" молодого), піддружому, цебто товаришеві дружка, свашкам, старостам, музикам та візникові. Один із бояр дістає титул хорунжого. Перед весільним поїздом має бути корогва, звичайно червона. Заміжні жінки, які беруть участь у тих обрядах, що відбуваються після прийняття молодих у хаті молодого, звуться приданки. Придане - це те, що жених має платити за дівчину. Перезва у весільних обрядах - запросини перейти з одної хати до іншої; пропій - віддавати щось за горілку. 

    Слід зазначити, що в давніх українців саме весілля кожен рід лише одне на рік, спільне для всіх пар, які одружувалися. Це відбувалося під час річного свята - народження Сонця.