Білобо́г (Білбог) — бог добра в слов'янській міфології, творець землі, Бог світла, Сонця, Дажбог праукраїнців, батько Перуна. Уособлював добрі («білі») сили. Виступав у постійній боротьбі з Чорнобогом.
Від доброго бога чекали щасливої долі. Предки вважали, що Білобог живе у золотому сонячному храмі, по серед якого стоїть золота чаша, по вінця наповнена благом. Білобог захисник людей від зла, він постійно бореться з Чорнобогом. Символами Білобога є вогненний меч, щит та сокіл, якого він посилає в ніч, щоб той вирвав зло з ткмного мороку, бо скоро має засяяти день.
Про стародавнього Білобога, як зазначає А. Фамінцин, збереглися живі спогади у білоруських переказах про Белуна. Белун уявлявся старцем з довгою білою бородою, у білій одежі і з посохом у руці. Він з"являвся тільки в день і виводив заблукалих мандрівників, з темного лісу. Вважалося, що під час жнив він допомагав працювати. Найчастіше Белун з"являвся там, де колосилося жито, завжди з торбою на носі, заманював якогось бідняка і просив утерти йому ніс; коли той виконував прохання, Белун висипав йому усі гроші з торби і зникав. В Україні бкли поширені розповіді про старого, білявого і сопливого діда, який блукає світом, і якщо йому втерти ніс, то він одразу розсипається сріблом. О. Афанасьєв вважає, що в цьому божестві уособлюється ясне небо бога-сонця (Дажбога) і бога-громовика (Перуна); як перший проганяє ніч, так другий - темні хмари. В зимову пору це світле божество втрачає свій блиск, старіє, напинає брудний одяг і приходить до людей в образі неохайного Невмийки (Сопляки-метафора туманів, і потрібно їх "утерти", щоб золоте проміння змогло засяяти).
Про Білобога згадується у "Велесовій книзі": "Перун і Світовид - ті обоє удержані в небі. А з обох боків їх Білобог і Чорнобог б"ються - і ті небо тримають, аби світу не бути повергнутому".
Назва Білобог засвідчена в топоніміці Лужиці (гора Білбог), Польщі (с. Бялобоже), України (с. Білобожниця на Тернопільщині), Білогорща (Львівщина), Росії (урочище Бєлиє Боги). Протилежністю Білобога був Чорнобог (Чорнт, Чорт), культ якого у західних слов'ян засвідчений німецьким хроністом 12 століття Гельмольдом (ХІІ ст.).
З Білобогом пов'язані Білі кирниці на хребті Варатики, що між Рутурами і Марківкою, Білий потік у Марківці та інші урочища на Коломийщині.
У Печеніжині на тому місці, де пізніше побудували замок Потоцьких, стояло колись дохристиянське святилище. Про це свідчить легенда про церкву, яка нібито там стояла і пішла під землю. Очевидно, там був храм Білобога або П'ятниці, з якою теж пов'язується білий колір (у водах білили полотна).
Непрямим доказом існування антагоністичної пари Білобог - Чорнобог є також існування у м.Канів Черкаської обл. наступних топонімів: гір Божиця і Чортиця, розділених течією річечки Дунаєць.
У народних колядках, особливо на Коломийщині, до нього звертаються у рефренах «Гой дай, Боже».
У Львівській області зустрічаються прізвища Білий, Білозір, Білобран (можливо жрець Білобога)
отлічно
ВідповістиВидалити